Головні та другорядні члени речення
Головні члени речення — це підмет і присудок.
Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку (На землю глянули тихі зорі (М. Коцюбинський)), рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником (Лиш боротись — значить жить! (І. Франко). «Три» у щоденнику виглядає не дуже симпатично).
Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімав у ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб (Нар. тв.)).
Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них.
Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника (Стали їсти кашу. З’їли все, що було в буфеті).
Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки?(лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником; рідше — іменником (Кубло змії, русалчине волосся Писав на склі мороз-поет(В. Свідзінський)).
Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету, спосіб, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками (Уранці (коли?) йшли (як?) бадьоро, швидко, легко: вітер дув (як?) збоку, а не супроти (Гр. Тютюнник)).
Прислівник: характеристика, правопис і вправа
Прислівник – це незмінна частина мови, яка виражає ознаку дії, ознаку іншої ознаки або предмета.
- Ознака дії: бігти (як?) швидко
- Ознака іншої ознаки: надзвичайно сильний – сильний (якою мірою?) надзвичайно
- Ознака предмета: кава (яка?) по-турецьки
собливості правопису
ПИШЕМО ЧЕРЕЗ ДЕФІС прислівники, утворені:
- за допомогою префікса по- і суфіксів –ому, -ему, -єму: по-святковому, по-вовчи
- від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге
- за допомогою часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, -то, -таки, -от: казна-коли, як-небудь
- із двох прислівників: вряди-годи, так-сяк
- повторенням слова або основи, сполученням синонімів або антонімів: тихо-тихо, зроду-віку
ПИШЕМО РАЗОМ прислівники, утворені поєднанням:
- прийменник + прислівник: відтоді, назавжди
- прийменник + короткий прикметник: злегенька, вручну
- прийменник + числівник: втричі, натроє
- прийменник + займенник: нащо, передусім
- прийменник + іменник: безвісти, врозліт, ззаду
- кілька прийменників + будь-яка частина мови: завширшки, знадвору
- кількох основ: мимохідь, чимдуж
- із префіксами аби-, ані-, де-, чи-, що-, як-: чимало, щотижня, якнайшвидше, деколи, абиколи.
ПИШЕМО ОКРЕМО прислівники, утворені сполученням:
- прийменник + повний іменник або прислівник: в головному, в цілому
- прийменник по + збірний числівник: по четверо, по двоє
ОКРЕМО пишуться прислівникові сполучення, в яких іменник зберігає своє лексичне значення (спосіб перевірки – можна вставити між іменником і прийменником означення): без тями, на жаль, без черги, на льоту, на сором.
!!! ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:
- рік у рік
- день у день
- час від часу
- будь-що-будь
- віч-на-віч
- всього-на-всього
- коли-не-коли
- пліч-о-пліч
- як-не-як
- хоч-не-хоч
- де-не-де
- ДІЄПРИСЛІВНИК
- Дієприслівник - це незмінювана форма дієслова, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію.Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника.Ознаки дієслова, які має дієприслівник:- близьке лексичне значення (йти - йдучи);- твориться від дієслівних основ (йти - йдучи);- зберігає вид дієслова, від якого утворений (виступати - виступаючи, виступити - виступивши);- керує іменником або займенником (працюючи з дітьми, з ним).Ознаки прислівника, які має дієприслівник:- не змінюється;- у реченні є обставиною.
Дієприслівники мають форму недоконаного або доконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду означають, що додаткова дія не закінчена і відбувається одночасно з головною. Наприклад: Дивлячись на високі Карпати, Марко мріяв про рідні Альпи.
Дієприслівники доконаного виду означають, що додаткова дія відбувається раніше головної, вираженої дієсловом. Наприклад: Прочитавши документ, ми почали активно його обговорювати.
Дієприслівники з пояснюючими словами називаються дієприслівниковим зворотом, який на письмі виділяється комами, незалежно від місця знаходження.
В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприслівникові звороти з метою економічності вислову і точності відтворення думки.
Прислівником називається самостійна незмінна частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки та обставини.
Прислівники мають такі особливості:
- вони не змінюються;
- мають тільки їм властиві словотворчі суфікси -о, -е, -у, -ому, -єму (тепло, добре, по-моєму);
- мають лексичне і словотворче співвіднесення з усіма частинами мови, від яких походять (іменниками, прикметниками, числівниками, займенниками, дієсловами);
- у реченні виконують функцію обставин.
За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на три розряди: означальні, обставинні, безособово-предикативні.
Означальні прислівники поділяються на такі групи: якісно-означальні, способу або образцу дії, кількісно-означальні.
Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони утворюються від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -о або -е.
Прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників, можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння.
Форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (швидко-швидше, тепло-тепліше), а також за допомогою інших основ (добре-краще).
Найвищий ступінь порівняння твориться за допомогою префікса най- та вищого ступеня порівняння прислівників (глибше-найглибше).
Прислівники способу або образу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, по-нашому).
Кількісно-означальні прислівники виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки? якою мірою? як багато? (двічі, дуже, надзвичайно).
Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, їх поділяють на такі групи: прислівники часу, місця, причини, мети.
Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли? відколи? як довго? доки? (тепер, колись, віддавна, завжди).
Прислівники місця характеризують дію за просторовим відношеннями і відповідають на питання: де? куди? звідки? (вниз, здалеку, праворуч).
Прислівники причини виражають причину дії і відповідають на питання: чому? через що? з якої причини? (зопалу, згарячу).
Прислівники мети виражають мету дії і відповідають на питання: для чого? на що? з якою метою? (умисне, напоказ, наперекір).
Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають стан природи (тихо, ясно, темно, холодно), психічний або фізичний стан людини (легко, радісно, весело, душно), зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (необхідно виконати, потрібно сказати).
Прислівники різноманітні за своїм походженням і будовою. Це пояснюється тим, що вони сформувалися на основі інших частин мови: прикметників та іменників (помалу, бігом), числівників (вдвоє), займенників (нікуди), дієслів (пошепки).
Прислівники утворюються зо допомогою:
- префіксів (вгорі, вранці);
- суфіксів (високо);
- префіксів та суфіксів (по-українськи);
- злиття основ (ліворуч);
- повторення слів (далеко-далеко, як-не-як),
- переходу у прислівники інших частин мови (часом).
В офіційно-діловому стилі переважають якісно-означальні прислівники, а також досить широко вживаються обставинні прислівники.
Немає коментарів:
Дописати коментар